Люди клопоталися — завдаток візьмеш, а тоді жили рідний пай витягне з тебе. І не знаєш, що діяти,— жива копійка потрібна. Хто ие в скруті? Захарові розривати сім’ю треба — за позику, зерно хазяям відробляти, за попас, злужжя, оренду — панові. В Захара одна корівка, в хазяїв три, п’ять, а відробляли однаково. Старшина строго стежить, щоб не було скарг від економії, щоб громада на першу вимогу Харптонепка відробляла свою повинність, щоб ні одного боржника не було.

Під весняним промінням вигрівалася земля, матері пекли хліб, лагодили торби, латали, збирали заробітчан в дорогу.

Вранці заробітчани стали перед запухлі Пугачеві очі, прийшли на раду. Осоловілим поглядом пригінчий провів по нудних лицях, враз почав порядок давати, соп як рукою зняло.* Чимала юрба зійшлася. Пугач знаходив усім діло: кого вирядив гній возити, солому, кого землю копати, кого поставив на плуг, ралить, дівчат, підлітків переважно на борони відрядив, в погоничі, кого послав у далеку дорогу,— все знає, пам’ятає, теж треба мати голову! Павла, Максима, Грицька він просто пе мав куди подіти, видно було по всьому — зайві люди вони тут, як не старався, нічого не міг для них придумати. Троє заробітчан занепокоєно топталися, нудилися: таку дорогу пройшли, тепер назад вертайся, доведеться день згаяти... Максим Чумак став благати пригінчого, щоб зміркував як-небудь, не одсилав додому їх, вже вони дякуватимуть... Пугач сам розуміє і радий допомогти, не одсилати, та всі роботи розібрані, поденних найшло сьогодні чимало, строкових теж сила, і він не знає, що діяти...

— Може, як-небудь? — топчеться, просить Максим Чумак.

З великим зусиллям Пугач надумав роботу для них, тільки для них — під буряк ралить. Тягар з душі спав, заробітчани проворно лагодили справу. Грицько Хрін не один рік в економії вибув, знає всі викрутаси: пригінчий хоче з кожного могорич узяти. Хто вшанував пригінчого — поїхав у далеку дорогу, півдня їдь собі, нічого не роби.
Павло з Маланкою, як не прислухалися до палких суперечок між батьком і дідом, не могли засвоїти вірної думки, порішили — до того складна, заплутана хліборобська грамота, недосвідченій людині пе осягнути...

Ще кури проти сонця на порозі вигрівалися, весну виглядали, а вже Захара посідали тривожні думки. Щовечора збиралася хатня рада, довго сперечалися, обмшнляли, як поле вправити. Покручена, заплутана польова справа в Буймирі.

Один наділ — півдесятини — на три руки розбито: толока, озима, яра. Кожна рука порізана на чотири клини — чотири нивки в кожній руці. Впоперек не зореш — вузькі смужки, вподовж борона пройде — сусідню нивку один зубок шкребе.

Тетяна свою думку подала — в долинку вода збігає, за-мулюється, конопель посіяти треба, полотна наткати, обірвані всі ходять.

На підгір’ї гречки кинути треба — дід Івко радить. На рівнині клинок для хліба придасться, для ячменю. На косогорі тільки буркун росте, корів спасатиме. Одна корова па хазяйстві, весною з телям буде, та ще кінь, і то вигнати нікуди, попасти ніде, крутися на толоці, затовчуть, зіб’ють, як кремінь. Сільські випаси до поміщика одійшли, Харитоненко захопив... Хіба що наймуть знов Харитоненків випас за відробіток, щоб він йому боком виліз, давній сільський випас!

Сіна треба, картоплі, всього треба, з серцем б’є об поли Захар, лихий знає, де землі взяти! Була одна путня нивка коло Косих Ярків, і ту довелося Калитці збути, недоїмку сплатити, тягарем на шиї висіла. Ремонт ванн.

Три десятини землі, ще й у поміщика Захар оренду бере, а їсти нічого. З боргу, відробітків у пана, хазяїна сім’я Скибина не вилазила. Хліба, скотині корму купувати доводиться. За буряковим квасом, огірками, капустою, картоплею, цибулею, хріном перезимували. Веснувати в економії, по хазяях прийдеться.
Жінки на річці прали сорочки, сварилися. Поросла молода, соковита трава, корм скотині — весна принесла нелагоди між сусідами.
За вітром слались молоді сходи, котились дівоцькі голоси,— журилася молода вдівонька, що не кошена зелена ді брівонька,— навівали смутні думки. На схід сонця гримлять гармати, іде війна, проливається людська кров, і вже сумні вістки в село приходять, осиротіла не одна жінка, діти... Не одну дівчину з милим розлучили, од матері одірвали сина, пораду, годівника на старість. Дорогою слались протяжні, жальні голоси — лужечки, круті бережечки, молодії некруточки...

Як хлопців у солдати забралії під японську війну, так і дівчата стали в економії коло коней ходити. Полоття не скоро — дівчата подалися в сівбу. З торбами за плечима, піснями, надіями... В кожної свої турботи, думи.

Може, Грицькові Хріпові нова покрівля на хаті ввижалася, може, він тішить себе бистрим конем, надіявся недоїмки позбутися, приробити хліба па зиму, одягнутися, взутися,— мало нестатків, клопоту в кожного? Максим Чумак мріяв заробити грошей, оженитися. Не одну весну і Павло з Ориною на заробітки ходили, тішили себе привабною думкою. Ласкава дівчина скрашала марудпе життя, ясніли дні, відрадна надія в серці жила. Раптом обірвалася — страшно, дико...

Павлові стало відомо: після великої ганьби, що зазнала Орина на весіллі,— пригнітила та вістка його, дівчину до страму призвів, перемучився серцем, хіба хто збагне, зрозуміє? — вона не стала на люди ходити, відцуралася бать-ца-матері, і Чумаки теж не навідувалися до свата, щось не дуже родичалися Калитки з Чумаками. Павлові ніяк подати вістку Орині, дізнатися, чи нарікає, кляне його? Марійка раз навістила сестру, нічого не вивідала, за кожним рухом Калитки стежать, нікуди не ступить, нічого не скаже, не перекаже без їх відома — чоловік, зовиця, свекруха слідом так і ходять, непривітно Марійку стріли... І гостинця навіть не дали... Видно, нелегко Орині в Калитчиному домі, змарніла, засмучена, високі паркани закрили від людей лихі порядки, зав’язали, закрутили світ-волю...

Рясна заробітчанська ватага брела в економію, худі, обношені, з піснями, тривогами...

Завихрений, бистрий Пугач з весни конем ганяв по селах, наймав робочу силу в економію, прилетів і в Буймир. В старшини прикажчик гостював, чаркував.
Росла Чумакова Лукія, розрум’янена, засапана, гнівно гупала праником, вибивала мокрі рядна, сусідці наказувала:

— Не паси проти нашої хати, паси проти своєї!

Хазяйські сорочки, рядна Лукія пере, викручує, мигтять червоні квітки над річкою...

Суха Скибина Тетяна не змовчала, не скорилася, надто зухвало відказала неситій жінці:

— А де я в горбах дінуся? Нема левади в мене, в кутку хата стоїть. Добре, що в тебе по вулиці хата,— моя в хвостах, курки випустити ніде, одна корівчина, і з тою ніде дітись! На яку там часинку вранці чи ввечері корова вискочить, поскубе травички — ціла морока!

Ніяк визнати своєї провини не хотіла, мало того, з докором напалася,— чи могла Лукія змовчати, стерпіти?

— Як більмо на оці ви в мене! Кури твої перед моїм двором кубляться! Не ходіть повз мою хату і скотини не пускайте! Ванна.

— А ви нащо вулиці прихватили, двора пригородили? Раді, що породичалися із старшиною? — досить гостро відказала Тетяна, певне, що острамить Чумаків хотіла. І сусідки поставали на городах, слухали Тетяну, прихвалювали, як вичитувала вона старшини сваху,— вже надто зазнаватися ті Чумаки стали. З-під батога Яків Калитка жінку взяв.

Копають город по-сусідськи Тетяна з Лукіею — спинами постають, копають.

Весною перегородився Чумак, вивів доріжку ген куди, насадив дерев. Прогін треба оставити,— що, люди в яму полізуть? Як породичався Чумак із старшиною, сам чорт йому не брат, скрізь вирве, дістане! Зажерливі Чумаки стали. Ще мало Захар їм переробив? Саж перебудував, піч переставив, а скільки перевіз, поскладав дерева!

Коріння чемериці Лукія наварила, курям з висівками дала, здохла периста курка, коло Чумакової хати під типом завжди на сонці греблася!

— А розсолу хто підляв під корінь, розкішна яблуня всохла? — прилюдно Тетяну страмила Лукія.— Розлога яблупя коло тину росла, рясно родила, а цю весну і не розвивалася!

Заздрість, безперечно, людей бере — ніде не позичають, нікому Чумаки не кланяються.

Далеко в ясну весняну днину бистра вода несла сварливі голоси.