Довга валка в’ється засніженою вулицею, чимало добра в Чумакової Орини, є на що подивиться людям. Не осудять, не оглумлять, як бувало іншу дівчину, що з бідного двору йде заміж: «Гола молода поїхала!»

На цей раз жінки заздрим оком водили за саньми. Хіба будь-що сховається від них? Вулиця, захекана, розпарена, перегукувалася:

— Скільки добра в Калитчин двір привалило!

Рум’яна молодиця (а хто тут не рум’яний на морозі?)

аж пригиналася, видивлялася, сповістила:

— Кожух ярмарковий, кожух для роботи, юпки оксамитові, плисові, кубові, ламбокові...

Друга додала:

— Хутір одягти можна!

А тут Півниха із молодицями, дівчатами, що везли худобу, завели весільної, щоб сусіди-ворбги не переходили дороги, а щоб перейшла родина і щаслива була година...

Видовисько, та й годі!

Скільки подій в цей день випало! В церкві повий батюшка править... В старшини весілля... В Лебедині ярмарок... В кума хрестини... Скільки подій, скільки подій! Вийшли хазяїни в нових кожухах за ворота — який великий світ! Подалися до шинку.

Возії .човгали за саньми з веселою душею — люди, звісно, під чаркою.

Грицько Хрін наказує, щоб відчинили скриню: ще, може, подумають — порожню скриню везуть.

Захар наказує не навпростець їхати, а в обхід усього села, через усі вулиці, базарний майдан, вигін, біля церкви, щоб люди могли пересвідчитися — не з пустими руками Чумакова дочка заміж іде. А бачивши, щоб дивувалися — надбання скільки... Та щоб заїхали з правої сторони.

Все село вибігло дивитися на Чумакові достатки. Скриня вишневим полиском на всю вулицю мигтить, сяє, розмальована та в квітах... А що вже в скрині — не важко збагнути: полотна тяжкі сувої, сорочкц, юпки, рядна писані і білі, плахти, дерги, рушники, чоботи...

Тепла одежина, правда, розкидана на санях — кожухи, свитянки, ватняні юпки... Люди лічили полотняні сувої, смушки, подушки, рядна — на три дні буде розмови.

Возії напідпитку — наспівували, пританцьовували,— веселий поїзд в’ється вулицею, завертає в Калитчин двір.

10

Наближалася бурхлива весільна пора, заботи і тривоги обсіли Чумаків — кого відрядити із посагом до Калиток? Треба найняти таких людей, щоб зуміли як слід приставити. Хто не знає складної поведінки? Часом буває, худоби аж сани тріщать, та постав недосвідчених людей, що не зуміють ні прихвалити, ні приставити,— і пішов гулять розголос селом: батько скупий, пожалів добра за дочкою. Буває іноді навпаки — по одній одежині на сани, а розголосу, а слави!

В цій пагоді сім’я Чумаків радилася.

— Ми вже приставимо! — завіряє домашніх Грицько Хрін, вигладивши вуса.

— Щоб ми не зуміли приставити? — додає Захар, розправивши бороду.

Вибір впав саме на Грицька і Захара, що сиділи за столом в Чумаковій хаті, готові прислужитися сусідові. Виявилося, що Грицько Хрін до того ж по дідові Чумакам родич — кому ж і доручити таке поважне діло? Ну а Захар — за компанію... Не без того, щоб і на столі не було дещо поставлено...

Не можна сказати, щоб Захар із легкою душею переступив поріг Чумакової хати.
— Ти хоч з молодим пристойно повелася? — строго спитала мати.

— Повелася,— не до пуття відповіла дочка. Що могла вона додати до того, що вже сказала? Зайвий раз пересвідчилася, що за бовдур той Яків.

Певно, що поговорила по душі з молодим дочка, вирішила мати, поглянувши на хмарний вид дівчини: видимо, за соромливою звичкою дочка криється.

Чумаки були вдоволені.

І вже віднині Якову не личить по вулиці бунтувать, гасать та виляскувать, минулися безтурботні дні, заклопотаний паруб’яга щовечора виводив журних пісень:

Ой не видно Шкарупівки,

Самі видно верби,

Туди мою голівоньку Щовечора верне...

Дівчина з думки не виходить, хлопець серцем рветься...

Чи стане в нього стільки добра? Чи не думають на посміх взяти Чумака?

Проте Грицька і Захара не треба наставляти. Вони знають, що треба діяти,— наказують шість саней завтра приставити...

Були вражені хазяїни, посланці — всі.

Посланці навіть з ухмилкою на пухких лицях виявили подив:

— Де Калитка стільки підвід набере? Це треба стягати з усього села?

— Та щоб добрі коні були! — додає Захар.

До ранку розголос про таке диво облетів усе село. І коли до двору Чумаків прибули сани, тут уже збилося чимале стовпище, людям сперло дух — споглядали, скільки добра Чумак за дочкою в Калитчин двір дає!

Грицько Хрін із Захаром порядкували в дворі, зряджа-ли поїзд.

— Розтягай, розтягай одежину по всіх санях! — приморгує Захар приятелю.

Чи Грицька треба вчити, він завжди знає, що треба діяти.

— Хіба така сила одежі вміститься на двох санях?

А вже як взялися до скрині — нащо вже дужі Захар із

Грицьком, мало не перервалися в натузі,— не могли зру-щити з місця. Стали вигукувати підмогу. Від саней чвалав чолов’яга.

— Іще! — гукає Захар. ванна.

Крізь натовп протискався другий.

— Іще! — махає рукою Грицько Хрін.

Крізь юрбу пробивався третій.

— Не подужаємо! — збирає ще підмогу Захар.

— Не під силу! — додає Грицько Хрін.

Шестеро чоловіків, крем’язних, дужих, ледве поставили скриню на сани. Нічого говорити, що Захар із Грицьком лише придержували.

На других санях вмостили березове ліжко, заслане цвітною ковдрою. На ліжкові дев’ять подушок — три поперечних, шість у головах. А при ліжкові вже, як водиться, стала Чумакова родичка, літня Півниха.

Ледве розмістили на шестеро саней всю худобу.

— З богом! — виряджає Чумак поїзд.

Біжать люди з усіх закутків, кричать:

— Худобу повезено!

Чи є принадніше видовисько?

Знаючи, що в такому поважному ділі потрібні надійні люди, Іван Чумак запросив друзів. Захар спочатку і м’явся, і відмагався, хіба ж не знати, як сип побивається за Ориною?

— Чи первина? Мало розлучають? Чи таке життя буде, як на весіллі співають? Чи одна на селі дівчина? — відповідав Грицько Хрін, надто байдуже поставився до цілком буденної на селі пригоди. Мало не взяв на глум Захара. А тут велика спокуса перед очима... Захар із Хріном примітні люди! А що вже розмов, могоричів! Прополоскати душу кому не закортить? І тепер друзі сидять у Чумаковій хаті. Тямущим поглядом позирають на стіл. Якщо на столі помідори і огірки, так і знайте — чарка буде. Якщо ж парує юшка — то вже нудьга враз осяде на душу. Друзі враз оприязніли, повели із господарем змістовну розмову.

Захар від себе думку подає... Хто не знає гордовитої, заможної сім’ї Калиток? Пихатої та осудливої? Чванливої та лайливої? Захар спохватився, відчув, що перебрав міри,— як не є, Калитка таки родич Чумакам. Отже, треба так посаг приставити, щоб не було нарікання. Інший, дивись, візьметься, аби чарку випити, а тоді сорому не обберешся...

На ту пору прибули посланці від молодого — рум’яні лиця, намерзлі бороди,— привітали домашніх. Молодий прислав дізнатися:

— Скільки саней під худобу прислать?

Лукія садовить до столу гостей, шанує, припрошує. Чумак вагається, мнеться:

— Четверо,— відказує.

— Що? Четверо? — дивується Грицько Хрін.— І п’ятеро не поможе...

— П’ятеро? — вражається Захар.— Ви що, смієтесь? Чи стане шестеро?

Грицько Хрін:

— В Чумака добра хватить...

Захар:

— Чи пожаліє добра на Калитчин двір?

Грицько:

— За такою дочкою?

Чумак сторопів. Людину бере острах. Він застережливо поглядає на сусід, що хочуть прислужитися Чумакові в такий небезпечний спосіб. До чого аж шестеро саней? емаліровка ванни