А ти, всевидящеє око?

Чи ти дивилося звисока,

Як сотнями в кайданах гнали В Сибір невольників святих,

Як мордували, розпинали І вішали?

А ти не,звало?

І ти дивилося на них І пе осліпло? ОкоІ Око!

Не дуже бачиш ти глибоко!

Рідним словом великий співець-кріпак промовляв до людей, виводив на ясну путь... І вже говіть тепер Захар не стане, і він знає, що йому діяти. Не без просвітку, оновлений, заглиблений Захар вертався додому. Мовби світ змінився, навколо все незвичайне, небуденне — поле, дерева і ясний день перед ним, небо,— хай тепер попи туману більше не пускають. Мов якусь глибоку таємницю несе в грудях Захар — такими проникливими очима на все дивиться, мов знає, що до чого... і на людей, що стрічає дорогою, поблажно Захар дивиться: чи хоч знають вони, що таке, скажімо, експлуатація? Нічого, певне, вони не знають, як кроти в норі живуть, сонце світить, вітер віє, і не відають, що навколо діється — пробуджуються незнані сили, розкуються незабаром люди, повстануть проти царя, пана... А коли б дізналися, то, може б, страх напав, чи, мо’, як Захар, пішли б грудьми на ворога?.. І хоч ще не пішов він, та хто знає, той час не за горами...

Люди дивилися на ясне небо, дощу виглядали. Парило...

— Вже в мене діжа в льоху розсохлася,— бідкалася сусідкам Скибина Тетяна.

— Вози під повітками порозсихалися, деренчать, не можна їхати,— поміж борід викладав свої думки Іван Чумак.

— Розгнівався на людей бог і ключі від дощу закинув,— прорікала старенька бабуся.— Гарбузів у цьому році вродило, це не к добру, на одному батогові по десять гарбузів.

— Місяць опрокпнувся, буде дощ,— тверезо сказав, посіяв надію в серця сухенький дід Івко.

— Диви, куме, на ГІсьол, риба плещеться,— обізвався старенький Савка.

— Е, ні, як на дощ — риба виграватиме черевом догори,— відказав досвідчений рибалка Івко,— перед дощем бовтається, а тоді заляже, як свиня. Он і ряска плаває, на ДОЩ...

Побачивши гурт, надходили ще люди, стовплювалися, перед бідою забувалися всі сусідські чвари, неприязні, приступали, прислухалися. Дід Івко — тямущий, народ-пий календар, від спостережливого ока його ніщо не втаїться.

— На Юрія хмарило, повинні бути дощі...Емаль для реставрації ванн

Іван Чумак тут сповістив приємну новину, як він з Остапом Герасимовичем і ще парафіяни вчора ходили до батюшки, з отцем Онуфрієм мали розмову, просили освятити хліба... Завтра хресним ходом, після відправи, підуть на поля,— порадував він сусіда. Всі з увагою прислухалися до його слів. З поважними людьми Іван Чумак знається, приятелює, тож піклується про громадський добробут. І вже діда Івка тепер мало хто слухає, коли він сповіщає, що висохла сага...

Прозора легенька хмаринка, як димочок, як клубочок, мріла на сході, всі очі з надією тяглися, застигали, стежили, як розмотувалося біле полотнище, вирізнялося, пливло* над полями, лісами, потяглося за рікою, туманіло небо, затягалося попелястими хмарками, що вже заслали обрій, кинули тінь на долину, скупчувалися, розбухали, розросталися, нависали над землею, тяжкі, відрадні...
Скільки переживань, хвилювань за цю пору людські серця зазнали — переказати тяжко. Затаївши дух, стежили, як надходили довгождані хмари, боялися слово зронити. Густе, напружене, душне повітря стояло над долиною, війнуло прохолодою; діти, вчуваючи свіжий подув, моталися, верещали, гасали. Все село, здавалося, повиходило з хат, товпилося на вулиці, молитовно позирало на небо, тривожилося: чи не обмине жадана хмара Буймир?

Захар наставив чутливе, заросле мохом ухо, вловив: гримить...

Глухо вдалині прогуркотіло — почули всі. Проясніли лиця.

— Гримить...

— Куди він іде?

— Іде за погодою.

— Минає...

— Наш доіц з другого краю.

Далеко видно з підгір’я. Над Пслом, перед Буймиром, розкинулися широкі простори лісів, ланів, лук. Яскраво-зелені густі хліба, доки сягає око, буяють на Харитонен-кових землях, впору сіяні по бурячищі. Селянські смужки зажовкли, позасихали, ріденькі, вузенькі, дощу просять, може, одійдуть... Гострі,, допитливі погляди прозирали, здавалося, глухі громаддя хмар, намагалися збагнути, проникнути в загадкову лиху чи добру волю, що її можна молитвою вмилостивити, вблагати.

— Над Сумами і Лебедином іде дощ.

— Обійде кругом, заверне...

— Собака пасеться...

— Крилом зачепить.

— Вітер може окрутнуться.

— До Іллі дощ іде проти вітру, а після Іллі — за вітром. ванна.

— Псьол поворонів, вода охолонула...

Говорили побожно, напівголосно, мов боялися розгнівити, сполохнути хмару, неосяжну і вередливу, щоб не пішла осторонь Буймира... Хмара густішала, розпласталася на все небо, над Пслом крило розправила. На чорному тлі ручаями спадали попелясті смуги, тяжкі, загрозливі. Стьожками ринув град — столочить поле... Блискавиця розітнула чорне хмарище, засліпила очі, безнастанний гуркіт стрясав небо, стихав, то наростав, глушив голови, набіг вітер, пригнув дерево, заломив солому на хаті, курявою світ заслав.
І кому б лишень розказати про це все Захар міг? Душа вщерть сповнена переживань, думки, почуття б’ють через край... Жінці, старому батькові насамперед Захар понесе велику таємницю про те дороге слово, що, мов ясна зоря, сяє, повноголосе, змістовне, жадане,— соціалізм, коли стане рівність і братерство на землі. І вже бить жінки віднині Захар не стане. Тільки стерегтися тепер Захарові треба,' з секретними людьми він знається, щоб не довідався старшина, врядник, земський. І навіть пісні раптом схотілося заспівати Захарові, власне, пісня сама прийшла на уста, ось вона:

...Орися ж ти, моя ниво,

Долом та горою,

Та засійся, чорна япво,

Волею ясною! Емаль для реставрації ванн

Власне, ця пісня давно жила в серці Захаровім, тільки він не міг зложить...
Як перший промінь сонце кине на ниви — красуються пшениці, жита, ячмені колос витягають, поле блищить сріблом... Харитоненко цього літа збере славний урожай...

Босі репані ноги чапали по м’якій пилюзі, що прохолонула за ніч, свіжий вітер полів бив у розхристані кощаві груди. Захар із самого світанку вирядився на поле — надумав обійти розкидані нивки, оглянути свої і людські засіви. Заздрість сушила серце гречкосія, чимало лихих, в’їдливих думок запало в голову Захарові. Вся Скибина сім’я здавен віддавала молоді сили поміщикові, сіяла, збирала. Павло, Маланка — роботящі діти, і се літо в економії роблять. Захар із жінкою замолоду з економії не вилазили, і сю весну Захар за сівалкою ходив, власним конем волочив, відробляв оренду Харитоненкові. Стариіі батько теж виріс в економії. Харитоненко багатів, розживався з людської сили, як майстер Нарожній каже, з експлуатації, розростався землею, лісами, заводами, вигодами; село, задавлене, загнане в яри, на піски, бугри, мочарі, крутилося, корчилося, безпорадне, заморочене.