стражник Непряха — надійна охорона села. Свій суд, розправа. Говорили про те глумливо, неприховано, дарма — старшини дочка слухає, не боялися.

Хазяйські дочки тут не стерпіли. Вгодована Калитчина Уляна, плисова керсетка мало не репне на ній, помірна Наталка Мамаєва, що вигравала чорними бровами до Василя, збита Морозова Настя, примітні, показні дівчата в латаному гурті озлилися. Навперебій загомоніли.

Розвели про політику! Чи довго слухати ті нудні розмови? Чи на те досвітки зійшлися? Щоби з дівчиною посидіти любо, мило, поспівати, розважити, хлопці про війни балачки розвели, порядки, податки, як діди!

Перемінилися хлопці, примітили дівчата, охляли, не знать парубоцького запалу, де ділися славнозвісні жарти, витівки? П’ють до нестями або ходять понурі, придавлені, напівсонні. Як бабаки!

Дівчата з нудьгою пряли, невтішпі думки, згадки снували в головах, скоро всіх хлопців заберуть, заморочені всі ходять.

...Стелилися густі, осінні тумани, горлали півні, новобранці збивали плавкі болота, забовтані, приречені, брели навмання, слідом тяглися жіночі зойки, дівоцькі плачі, некрути запухлими очима дивилися на світ.

Пісня — втіха, відрада дівоцька билася в хаті... Калитчина Уляна, певне, що наслухалася пісень у Лебедині, в дівочому крузі серед гордовитих подруг собі завела:

Ніхто так по страдає,

Як милий на войне...

Він пушки заряжаб І думає о мне...

Вразила всіх незвичною піснею. Побивається, мовляв, дівчина... Чи не думала запасти кому в серце?

Співаючи, теж стерегтися треба. З пам’яті не виходила недавня пригода. Хлопці, дівчата зійшлися коло Псла, над кручею в гайку, до місяця співали, водою пливли ясні голоси до села. З ліска верхівці раптом набігли, оточили зляканих співаків, урядник, стражник, десятники зайняли, погнали до волості. Непряха, як несамовитий, баским конем гасає, з гвалтом, галасом за дівчатами гониться, кидається, дівчата собі в галас, сльози, збилися, як вівці, безпорадні, налякані, благали, щоб звільнили їх. Урядник Чуб невмолимий був:Без звичного галасу, гамору входять в хату, мостяться коло прядок, мляво гомонять, сідають у карти грати.

Павло коло столу похилився, неговіркий, заклопотаний, видно, немилі досвітки без Орини. Світом нудить, з лиця спав, очі никають у невісті, як не заходжувались дівчата, не могли нічого вивідати, рідній сестрі нічого не скаже. Стежили, пильнували, чи яка не приглянулася. Видно, світ не милий... Чи спроста співає пісні, що візьмуть її люди, моя не буде? Без веселої подруги і дівчатам сумно — не жаль, якби щаслива була... В Калиток життя згубила, зовсім зів’яла, в неволю Чумаки віддали дочку — на хазяйський двір, на глум, знущання. Людська осуда впала на голову Чумакам: Калитчине добро очі затуманило.

І Павло зовсім звівся, безталанний хлопець, його з економії вигонили, побили, засіпався, засікся. Хазяйнувать нема коло чого, між хазяйськими хлопцями невесело заробітчанам. Ходить чутка, мовби Павло Орпну намовляє, щоб чоловіка кинула, та не знати, як Чумак подивиться на те, на поріг, певне, дочки не пустить. Захистить Павло як зможе? Чоловік, батько в неї. Чули люди, як Захар напідпитку Чумака страмив, дорікав. Хіба поможе? Діватися Орині однак нікуди. До матері вертатися — місця немає. Хіба що в найми. В своєму селі хто візьме9 Старшини побояться. Наспіє пора — хіба в економію піде. З чужого села по етапу приведуть.

Літо перебився Павло, справив одежину, батькові поміг, на зиму знов гулящі руки. Світ широкий, а діваться піде, старшина паспорта не дає, з рукомеслом люди без діла сидять. Закриваються заводи.

— А вже солдати відмовляються їхати в Маньчжурію, чутка пройшла. Некрути відмовляються до набору йти,— Павло сповістив.

Всіх сполошила та вістка, хоч глухі чутки ходили на селі. Не могли збагнути: осмілилися як?

— А контрибуцію хто платить буде, як поб’є японець пас? — досвідчено відказав Мамаїв Левко.— Добре тобі,— мовляв, з голого, як із святого...— Левко хазяйського батька син, лискуча червона сорочка на ньому очі бере, за своє хазяйство він клопочеться. З бувалими людьми Ма-май знається, приятелює — старшина, батюшка, урядник гостюю.ть у Мамаїв, гуляють, п’ють, розмовляють про порядки, неполадки скрізь, забастовки, війну і що неповага до власті, непокора перекидається і на села, бо вже демократи скрізь людей бунтують. Левка не так легко здолати в суперечках, як гадають, може, декотрі. А про маніфест що Павло скаже? Хоч хазяї на маніфеста не ждали, всі податки посплачували.

І Павло сказав: щоб не озлить людей — на маніфест змилосердилися. Повстання по селах Полтавщини, Харківщини давно задавили? Милостями затуманюють тепер. Проте земський начальник Добросельський всі недоїмки з людей витягне.

Розсудливі дівчата застерігали хлопців — ще біди накличуть тими розмовами, відомо, які тепер строгі порядки, давно каялися?.. Давно лихо минуло? Уляна неприязно мовчала, приндилася — чи пристойно дочці старшини слухати ті розмови? Сама не встрявала, іншим не радила.

Досвітки зверталися з тими думками до хазяйських синів, що милостиво дозволяли — балакайте, поки ми з вами! Боятися там якогось врядника чи стражника, що з Калиткою і Мамаем завжди чаркують.

Досвітчана мати Жалійка безбоязно, прихильно поставилася до тих розмов, засльозилася, згадала сина Охріма, що на війні ноги позбувся... покинув молоду солдатку з дитям.

, На дівоцькі сполохи Павло знизує плечима: чи він з своєї голови видумав? Між людьми розмови, на ярмарку чув, осміліли, не криються, беруть силу люди, проти панів скрізь ремство, погрози,— кому не відомо?

Досвітки знали — Павла в економії потовкли, пом’яли, поламали, то він тепер скрізь проти панів людей збурює. Здавна відомий бунтарською думкою. І старшина загрожував розправитися з ним, та не наважується. Чи в Павла приятелів нема, не помстяться, почім знать, хто старшину палив?

Левко прийшов до висновку: війна вивела декого в люди. Слава, служба, нагороди. Взяти хоча б Назара Непря-ху. В стражниках він тепер. А був чим?

Маланка розкрасила того Назара перед досвітками. Неділею па ярмарку стояв, сукно синє на ньому полискує, медалями, хрестами на сонці поблискує, широкими, як у пристава, халявами виграє, шаблею побрязкує, шнури аж горять, красунь ярмарковий, весь мир задивлявся, як стражник на ярмарку порядкує, за порядком наглядає, ярмарчани навперебій зазивали Непряху, себто Назара Сидоровича, на могоричі, та він ще не з кожним стане до розмови, чарку питиме.
— Не платитиму і тобі не раджу,— відповідає Павло на застереження Левкове.

— Хай пани платять, вони війну затіяли,— Максим Чумак додає.

— Пани з тебе і потягнуть,— відказує йому Маланка.

— Ми і так щороку платимо контрибуцію.

Досвітки наставили вуха на слова Павлові, що подать, збори, побори, викупне, лихі порядки, які завели пани і правителі, людей давлять. І з тим були згодні всі. Мало батьки на здирство бідкаються, мало по заробітках доводиться дітям тинятися в поміч батькам, борги сплачувати?

Несподівана розмова стурбувала, збаламутила товариство. Акрил. Ванна.

— Осмілилися, як не йти до набору? Страху нема. А як скарають? — не могли осягнути дівчата.

Схудле Павлове лице взялося гнівом:

— За панів-гнобителів, що людським трудом живуть, зложити голови?

Таких речей ще не чули досвітки. Страху Павло на досвітки нагнав.

Озвався Левко Мамаїв. Павлова розмова, що привертала увагу досвіток, роздратувала хазяйського сина, і він вирішив додати від себе слово, до того ж Калитчина Уля-на сиділа поряд, щоб не подумала ще — в одного Павла голова на плечах, і Левко не без розуму. Він давно набув слави тямущого хлопця, виявив но раз себе (па весіллі, скрізь...), на громадських справах тямиться.

— Що пани тягнуть жили з людей, то так, але чи знають про те правителі?

— Всі з одного болота! — недбало відказав Павло, не дав навіть хазяйському синові довести думку до краю, звів нінащо зауваження Левкове. Не звернули уваги досвітки на слова хазяйського сина. Навпаки, всі заслухалися знов Павла, всіх вразила вірна, сміла думка про сільське безправ’я. На сполохи дівоцькі — а як половлять некрутів? — відказав він: що вдіють правителі, коли всі села, повіти не підуть до набору?

Досвітки кріпко задумалися. Кому охота в оборону панів-гнобителів ставати, якій дівчині не жалко брата чи милого позбутися, а тільки Павло страшні речі веде, що, як хто почує, докаже? Проте чи Павлові первина?