— А ти думав! — зосереджено відказав Грицько Хрін.

Та все ж Захарові одне не ясне. Хмарніє чоло, думки

голову крутять. Люди кидають здивовані погляди на Захара: найбільш клопітлива людина на зборищі цьому! Захарові одне неясно: а як же гроші? Що правителі та поміщики — кровопивці, це так... А хто ж гроші робитиме, як царя та поміщиків не буде? Ось що Захара непокоїть! Найдужче мучить! Грицько Хрін навіть потішатися став з Захара — грошовита людина, мовляв, у банку грошей сила! На що Захар відказав:

— Ти не смійся, бо мені р^ля тяжче заробити, піж панові тисячу! — Далебі, надумав сьогодні Захар людські думки тривожити. Справді, як зможе людина повернутися без гроша? — однак, що без води, без повітря. Хто гроші робитиме, як царя не стане?

— Ви, товаришу Захар,— на диво всім виразно відказав майстер Нарожній.

Захар ніяково одвів очі — сміятися падумалп з пього чи ману пускають? Відновлення емалі ванни

Юрій Іванович, проте, досить лагідпо попів складну розмову, з якої люди дізналися,— селянин, робітник власними трудами створюють багатство, і все те багатство поміщики, капіталісти прибирають до рук, розживаються...

Слова мов і звичні, і з майстром людям не раз доводилося розмовляти і навіть чарку пити (як пускали молотарку), і думки прості, а все ж нелегко все то вкладається в голові...

Юрій Іванович тим часом дістав з дупла пакунок, обтрусив від комашні, розв’язав, розмотав — то була книжка,— повільно перегортав сторінки, закладав травинки, зачав читати, як латану свитину з каліки знімають, розпинають вдову за подушпе... Вперше заробітчани почули з уст майстра про гірку долю співця-кріпака Шевченка, як його цар мучив, карав, та він не каявся, сіяв полум’яне слово про волю між людьми, розкривав очі, бо вже стільки людської крові пролилось, втопити всіх імператорів би стало... Чи буде правда на землі? — ця думка давно Захарове серце клопоче. Повинна буть,— гнівно кобзар прорікає,— бо сонце стане і осквернену землю спалить... Оживуть степи, озера, і вольні люди посходяться, і осядуть веселі села... І вже іскра проти панів тліє, дожидає тільки рук твердих та смілих...

Скибина Тетяна, за нею Чумакова Лукія з острахом мотнулися до хат, повиносили рогачі, кочерги, навхрест проти двора клали — боронь боже, щоб часом град не побив полів, городів, людей не посиротив. Вся вулиця була заслана хрестами.

Хмара насувалася, розповзалася, великі холодні краплі застукали по землі, збивали пил. Земля суха, від спеки постягала жили, задубіла, перемучилася, тепер пожадно вбирала, пила животворну вологу, розпарювалася, спухала...

Люди раділи — пуди на землю падають...

Інші зневірливо відказували — пізно, не поможе...

Рясний дощ скоро пройшов, хмара розійшлася, дрібненький, тихий, теплий дощик, як крізь сито, ще сіяв на землю, крізь імлу пробивалося сонце, земля набухала.

Намоклі, щасливі діди побожно витирали бороди.

Збігали, дзюрчали дзвінкі струмочки.

Собаки весело гавкали.

У Пслі помутніла вода.

Заскакали обмиті дощем жаби, блищали на сонці.

Діти в нестямі бігали, бовтались у калюжах.

Заграла земля...

Земля парувала...

...Мліла...
Густо поросли дуби, клени — ховали заробітчан від спеки; полільниці, горласті, рясні, розбрелися з піснями, вигуками. За лісом бистра ріка Псьол біжить. Улоговиною прийшли в глухий закуток. Майстер Нарожній в кругу літніх людей ждав на молоде товариство, що привів Павло. Тут були поденні, строкові, Маланка, Одарка, Максим Чумак, Гнат Стриба, інші. Майстра всі добре знали: засмалений, кощавий чолов’яга, завжди до людей привітний, говіркий, вже під літами, коло машини в’юном він в’ється, мало в нутро не влізе: молотарка не одна в економії, скрізь треба дати лад, вивірити, щоб справна на молотьбі була. Поламається будь-що — в кузні сам зробить, змайструє, полагодить — не треба везти до Харкова чи Сум. На заводі він виріс, не одного заробітчанина привчив коло паровика ходити, вивів на машиніста. Павло з майстром теж в економії стрівся, потоваришував, багато чого перейняв, навчився хлопець від майстра, мало хто відає, навіть грамоти.
Як завелися складні машини, економія щоліта виписує майстрів з заводу. Ванна - Ванна.

Проти панської сваволі повів річ майстер Нарожній з людьми, що зійшлися на негадане зборище, розсідалися під деревами; неповороткі якісь, дівчата збились осторонь. Захар, літні чоловіки сиділи на пеньках, слухали незвичні слова майстра: сільські комітети щоб порядкували на селі, селяни повинні бути рівнг з усіма, позбутися всіх податків — і викупних, і подушних, і хай поміщики вернуть селянам пограбовані трудові гроші, викупне тощо.

Кожне слово майстра падало людям у душу, мов краплини дощу на виснажену землю. Багато чого Захар чув і від сина, та син всього не доказував, зрозуміло тепер Захарові, від кого ума набирався Павло. Вимріяні селянські думи, жадання відчув Захар у словах майстра — щоб у поміщиків одібрали землю люди,— аж парко стало; що, як хто почує, дізнається? — зламать царські корони майстер закликає. Навколо свій, заробітчанський, правда, люд сидить, слухає. Перед Захаром йде обертом галявина, все перевертається, перекочується, дивні зміни відбуваються навколо — чи то в лісі, чи то в людях, чи в самому Захарові...

— Товаришу Нарожній,— звичний такий, буденний голос привів Захара до пам’яті: Грицько Хрін звертався до майстра. Люди витріщились: Грицько Хрін чоловік бувалий, чи він не знає, як до кого озватися? — А скажіть, товаришу Нарожній,— питає майстра Грицько Хрін,— куди наші податки діваються?

Не сам лише Грицько Хрін питає — всім кортить дізнатися, довідатись, куди йдуть трудові селянські копійки: щороку з кожного села стягають чимало, країна неосяжна! Всі жваво вхопилися за цю думку, це ж грошей сила! Люди дізналися про дивні речі. На самий царський двір більше народних грошей витрачається, ніж на всю народну освіту! Не тільки розказав, навіть прочитав майстер людям тайну книгу...

Це і Захар скаже — село живе в темноті, батько, сип і він невчені, в Буймирі школи нема, на всю волость одпа школа, тисячі селянських дітей пересилюються па панів — не до освіти...
темряві і покорі, а також інші народи — і грузинів, і поляків... А зламати шию правителям і панам ми зможемо лише спільно з братнім руським народом, який завжди був захистом у лихоліття... І тепер допоможе нам звільнитися від гніту...

Ще дізнався Захар: хоч у Харитоненка більше землі, ніж у селян цілої волості, проте Захар з десятини вдесятеро більше податку платить, ніж поміщик! Це вже в голові навіть не вкладалося! Ще й друковані цифри майстер Нарожній з тайної книги навів.

Чимало дум збудила лісова нарада в голові кожного. Захара одне бентежить: він ніяк не збагне, питає майстра,— правда, питає простіше, ніж Грицько, той, видимо, бував на людях,— у правителів сила, військо, як люди з вилами проти війська підуть? Задавлено адже тих селян, що повставали проти панів, розбивали економії? Трудну задачу поставив Захар перед майстром, набігли суворі зморшки'на чоло, єсть думи, що їх несила людським головам здолати. Та майстер без вагання пояснив Захарові: задавлено повстання, бо розірвані люди були, одірване село від села, не зладилися між собою, не взяли до рук влади, союзу з робітниками не мали, з великим руським народом, понадіялися на себе... Але скоро вже виясниться правда і перед військом, що тепер пролива кров на Далекому Сході за ненаситного царя, панів...

Майстер розповів людям про невдалі війни, що веде прогнилий царський строй на Далекому Сході, тягне непосильні податки з людей, точить народні соки... Як нікчемні і невдалі царські генерали з Куропаткїним на чолі не можуть здолать японського грабіжника... І що вже скоро зломлять «самодержавну» шию і трудящі люди в свої руки вдасть візьмуть, доб’ються свободи...

Люди, зосереджені, заглиблені, вбирали прозорливі слова майстра, хвилювалася душа Захарова, він осмутнів і осмілів, і, мабуть, кожен так. А дівчата, наче діти, нерухомо, вражено слухали правдиві, смілі речі, аж моторош проймала. Маланка, Одарка щонеділі до церкви ходять, на ярмарках бувають, ніде не чули тих слів. Щось дивне з людьми вдіяла майстрова річ. Мов зріднилися, пробудилися, пройнялися новими почуваннями. Захарові навіть щиро закортіло запросити таку дорогу людину до своєї хати, якби не такі нестатки... Стиха гомоніли, зітхали, вражені, занепокоєні. Збудив, стривожив майстер людські думи.