Відновлення чавунних ванн у Львові. Тел. 096 15-15-934
На вікнах глухі, дубові віконниці. Некрути вимахували дужими кулаками, грозили потрощить, рознести.
Ні суда, ні розправи на некрута нема — казенні люди!
Назар Непряха помстився не одній дівчині, іцо не виявила прихильності до показного парубка. Бив вікна, мазав дьогтем ворота. Вранці люди їдуть на базар — враз видно, де гуляща дівка.
Некрутові все можна — йде на царську службу.
В Мамая зняли ворота, начепили на дерево...
В Мороза витягли на хату терницю...
Ой мати моя, не жени мене...
На що вже сумирний, низькорослий Охрім, непоказний парубок, ватяна шапка на ньому, латаний каптанець, стоптані чоботи, а й той, сповнений завзяття, па хитких ногах вулицею плентається, собі некрутських пісень виводить:
Ой піду я на могилу Та й розбуджу мать родиму:
— -- «Вставай, вставай, родима мать,
Дарма що рідна мати, вироблена, захарчована Жалійка, в ветхій хатині вишневий кисіль варить. Біля неї товчеться осмучена невістка: Охрім перед службою оженився — проворну, роботящу взяв жінку в поміч матері.
Бряжчить, тріщить, гримить, гуркоче... Гвалт, вереск, ревище... Йдуть некрути!
На базарі в Лебедині перетовкли горшки. Ще діди наші, бувало, на тих горшках виявляли своє молодецтво. Хто лише не виявляв... З козацької минувшини вславлений звичай. Чи один гультяй, бувало, ходив по тих горшках потоптом, на втіху людям? Щоб на ярмарку не побачить жодного дива?
В Буймирі з наказу старшини (теж треба голову мати) закрито крамницю, монопольку.
Як вернулись некрути з Лебедина, понакидали на плечі башлики — нерівня звичайним парубкам,— ходять, бродять, прощаються з білим світом.
Звісно, а хто вже з хазяїнів хоче задобрить некрута, щоб не бешкетував, не вішав собаку на воротях, не закручував двері в хаті, той вже рубля не пошкодує.
у холодну посадити Павла, хай краще не вертається. Захар приголомшений був, журилася мати, дід Івко бідкався: перед людьми неспокій, страмота, іншого не чуть було би — бурлака, безштанько,— хазяйський син, чи що? — завжди заведеться, бешкету наробить, нікому не змовчить, не зверне — біда! Захар ніяк не збагне: дома мовби покірний, все робить без відговору, матір жаліє, діда; мовби і не помічав за ним, щоб пив, бешкетував, як інші хлопці, та раз поважні люди скаржаться — так воно і є. Захар старосту просить, щоб змилувався, не садовив сина в холодну, може, треба буде покосить — Захар віддячить... «Хай тільки сукин син додому вернеться — ребра поламаю!..» Насилу ублагав Захар старосту. Лука Овсійо-вич здався, цілком уже по-сусідськи повів з людьми розмову про лихі порядки.
Цілу зиму сварки, бійки між хлопцями не влягаються, старі люди примічали — не к добру. Поки некрутів вирядили, набралися біди. Сумні картини пропливали перед очима...
Сікли дрібні дощі, густі тумани нависли над селом, повили все навколо, проймали до кісток — настала студена осіння пора.
Збаламучені парубкп тинялися вулицею, точилися на хитких ногах, збивалися в гурт, шапки на потилиці, душі розхристані. Парубки розчулені, по-братньому обіймалися, ставали посеред дороги... Не то пісні, не то плачі стелилися заболоченою вулицею. Довготелесний парубок Назар Непряха жальним голосом виводив, хлопці дружно рвонули, відчайдушно співали, аж заходилися:
Ой мати моя, не жени мене,
Не жени мене, не жури себе,
Бо візьмуть мене в некруточки,
Обріжуть чорне волосся...
Назар Непряха за верховода. Сива смушева шапка набакир, русявий пишний козацький чуб в’ється, полискує, вишневий пояс горить, вродливе лице палає — показний паруб’яга!
Все живе кидається врозтіч — некрути йдуть! Некрутові море по коліна! Нароблять бешкету — все минеться... Хто відає, що некрутова душа забажає?
Це ще дужче розлютило Якова: неприхований глум вчувався в тих словах. Яків погасив лампу — улюблений спосіб при всіх витівках. Коло печі вчинена діжа стояла. Яків вибирав тісто, на дівчат ляпав, позаляпував сорочки, лиця, стіни. То-то сміху буде, коли дізнаються на солі! Вереск, гвалт стояв у хаті. Жалійка просила, плакала — вчинила діжу хліб пекти, попереводили тісто, хліб святий, де вона тепер муки візьме, нема і на паляничку, совісті нема в них, з тими досвітками тільки збитки... Захистить стару нікому, сина Охріма взяли в солдати, давно вістки нема.,.
Зачувши плачі, зойки, нарікання, хлопці розпалилися, розперезалися, зачали бити горшки, ламати прядки, трощити все в хаті, знущалися з дівчат як хотіли, бо ж знали — минеться все їм безкарно. Навпаки навіть — потішатимуться завтра на селі, коли дізнаються про бешкет на досвітках, що хлопці вчинили.
Коли все було залякане, під піл загнане, ватага з вилясками, висвистами повиходила з хати, Яків грюкнув у раму дрюком, брязнуло скло, морозна пара пішла гуляти по хаті.
— Оце Орнні вікно бито! — сповістив огидний, п’яний голос.
Славнозвісні досвітчані звичаї — помста дівчині.
Дівчата посхоплювалися, затуляли подушками вікна, засвітили запасну лампу, жахнулися. Прядки побиті, шнури порізані, пряжа порозмотувана, прядиво позлипалося в тісті, все покошлане, позаплутуване, не можна найти краю, стулити докупи. Дівчата, посіпані, пошарпані, безпорадні, плакали, проклинали тих дурисвітів, розвозили тісто на сорочках, лицях. Дукарки сьогодні знов не поприходили, мовби знали, що хлопці бешкету нароблять...
не посходили синці, гулі, боки не постухали. Коли ж Павло з Максимом подалися в економію на поденну, а на досвітках були самі дівчата, гули прядки, курява стояла в хаті, п’яна ватага ввірвалася до Жалійки, бешкетували, дошкуляли, розправлялися з дівчатами. Найдужче казився Калитка Яків, приступив погрозливо до дівчат, став допитуватися, хто з ким сидів, гуляв. Маланку тонконогою козою обізвав, Орину — рябомизою, облаяв поганими словами. Дівчата збилися на полу, огризалися з хлопцями — між собою ворогують, а на дівчатах злість зганяють.
Некрути спогорда беруть той дар, не перегинаються перед господарем — беруть, щоб зробити приємність господареві, не інакше. «Гех, да нащо забирають нас в солдати?» — розпачливими голосами виводять.
Мамай теж не без голови: як не задобрить некрута — можуть наробить шкоди, як торік було. Взяли вулик з бджолами, принесли на досвітки, запалили онучу, зачали бджіл підкурювать: бджоли почадіють, а ми тоді поласуємо медом. А вічко закрить забули. Бджоли повилітали, як зачали сікти дівчат, хлопців — досвітки повтікали з хати.
Ще й не таке могло бути...
Старшина Калитка Роман Маркович нагонить острах на всю округу, а й той з некрутами повівся запанібрата.
— Хлопці, я вам на горілку дам, тільки не робіть неце-ремоніального нічого... Щоб воїнський начальник на вас не сказав...
Чим загадковіше висловлювався старшина, тим поважнішою ставала його річ. Здавна ведеться — незрозуміле слово кого не приголомшить? Хто відає, яке значення закладено в тому слові? Проте треба сказати, що навіть це неосяжне речення не справило на новобранців належного враження. Диво, та й годі!
Назар Непряха йому в одвіт:
— Що ти мені зробиш? Я казенний чоловік! Закон весь у мені!
Люди мали нагоду пересвідчитися: завзятий некрут Назар Непряха! Ванна у Львові. Такий може дослужитися до чого!
На Івана Золотоуста виряджали некрутів. Сундучки за плечима, обв’язані полотном, а слідом жалі, а слідом плачі. Насумрені некрути плутали ногами, журливими голосами виводили:
Тоді, мати, заплачеш,
Як у строю побачиш!
Гей, гей, доле моя,
Де ж ти водою заплила?
Помстилися хазяйські хлопці скоріше, ніж то дівчата сподівалися.