ванна

маканеця - це витвір крокодила

Гості знов пили, гуляли, споріднилися розчулені душі, плакали й співали веселих пісень, співали веселих пісень і плакали...
На ранок Лукія бідкалася:
В піч глянути не можна. Як тільки погляну на во­гонь, то мене мов над хатою підносить, на хвилях так і колиха, і голова обертом йде.

Зачесані в скобку голови, чорні чинарки, попідперізува­ні червоними поясами, вибивані штани, нові чоботи — го­лови оливою вилискували, горіли пояси, густо пахтіли дьогтем чоботи. Примітні хазяї Буймира поскидали сму­шеві шапки, на ключки обіперлися, задумані, суворі... На­проти дебелень цар промовляє до бороданів старшин, що ситі, дужі прийшли на поклін з хлібом-сіллю... Велика картина мигтить кольорами, сяє... Врочистий дух стоїть у присутствії, в поважній справі сьогодні люд зійшовся. Позаду стовпилось латане-перелатане товариство, свитки, сіряки, куцини, кошлате, зблякле — пояси не горіли, ко­жухи новою шкірою не пахтіли, тільки подекуди білий комірчин чистої сорочки виглядав, свідчив, що в миру випав небуденний день.
Осторонь стояли діди, покірні, гнуті, як та палиця.
Пара копей примчала під вікно, старшина із саней зла­зить. На конях не з валу наритники, а ремінні, на стар­шині не мильтонова чинарка і не черкасинова, а суконна синя, аж вилискує, підбивана не яркою, а хутром доро­гим... Вишневий пояс заслав повний стан.
Ввійшов у присутствіє старшина — люди поклонились. Звісно, не всім почесть, абикого наперед не випустять. Іван Чумак, приміром, стоїть у первім ряду, а де ж йому бути?
Надів медаль старшина, очі прикував — вища влада, закон, сила промовляли, відблискували в медалі... Стар­шина за стіл сів, а десятники, теж при медалях, по обидві руки при старшині стали.
Насамперед старшина спитав, чи всі люди зійшлися. Іван Чумак відповів, що всі. Старшині треба було щось веселе сказати зборам:
А Грицько Хрін тут?
Люди зо сміхом відказали, що тут.

Ну, повний сход! — відзначив старшина, збудив прихильність людську — запанібрата старшина з мирянами.

Грицько Хрін, що без нього не обходилася жодна сходка,— гострим словом він завжди разив, плутав хитрі заміри заможної верстви,— на дотеп старшини відмовчався, відхмурився, неприязно позирав на м’ясисті вдоволені лиця, смикав рудий вус. Весь задній кут теж не дуже тішився з дотепу.

— Господа сход! — звертається старшина до людей врочисто, поважно, не перший раз промовляє, знає, як казати і що казати. Повів і на сей раз змістовну річ про те, що треба громаді руководство обрати, але насамперед треба призначити виборних.

Це люди добре знають, обирають щороку від громади троє, громад на волость шістнадцять, через кожні три роки виборні сходяться, старшину обирають. Так повинно бути і сеіі рік. Важливий у житті села, вирішальний день, клопітлива година. Людям щастя випало — сам старшина обраний з підгір’я. Мамай, Мороз, Калитка — троє виборних — досі громадські справи вели, вирішували... Роман Маркович, безперечно, хоче людей позбавити зайвої мороки, він просто радить затвердити тих виборних, що вже єсть, вони знають порядок, не один рік при цім ділі, треба їх затвердити без тяганини та скоріш відгуляти цю важливу подію, спочити по трудах.

Що можна було сказати на слова старшини? Затвердити і з миром розійтися, вшановуючи виборних уже за столом. ^

— Согласні! — вигукував перший ряд, найбільш старався Іван Чумак.

— Хахі будуть! — схвалював пораду старшини перший ряд.

Треба знати, вигуки ті були надто рідкі, стояла сперта тиша, і зразу не можна було збагнути, мовчали люди на знак згоди чи просто мізкували над порадою — мовчанка тоді інше віщувала. Вже писар взявся за перо... Та є ще в миру неспокійні люди: старшина недарма згадав Гриць-ка Хріна — коли той на сходці, без колотнечі не минеться. Він і на сей раз подав думку («Господа сход!» — пристойно, досвідчено озвався до людей) — треба перемінити виборних. Доки Мороз із Мамаєм сільські справи захищатимуть? Хіба вже нема тямущих людей?